“Повів їх окремо на високу гору” (Мт. 17,1-9).
Читаючи розповідь про преображення Ісуса Христа на Таворі, бачимо, що ця подія відбулася на високій горі. Святкуючи Преображення Господнє, чи ми запитували колись себе: чому Ісус об’явив апостолам Свою славу на високій горі?
Гора в Старому Завіті була символом об’явлення, близькості Бога. Ісус використав цей символ, щоб показати учням усю красу Свого Божества, що Він є Божим Сином. Похід Христа з Петром, Яковом та Іваном на гору Тавор також свідчить про те, що дорога до Божого щастя і спасіння є не простою, а потребує часу і зусиль. У такий спосіб Христос здійснив Свої слова: „Від часів Івана Христителя і по нині Царство Небесне здобувається силою, і ті, що вживають силу, силоміць беруть його” (Мт 11,12). Тут йдеться не тільки про фізичну силу, а про зусилля нашої волі й розуму: часту молитву, Сповідь і Причастя, роздуми над словами Євангелія. Пізнаючи Божу правду, пізнаємо Бога, а пізнання зближає нас до Ісуса і єднає з Ним у любові. Чим краще знаємо Божу правду, більше пізнаємо Христа. А пізнання Ісуса зроджує велику довіру до Нього. Єдність із Христом допомагає отримувати й переживати Його любов, відчувати себе щасливим. Тоді ми можемо повторювати слова Петра: „Господи, добре нам тут бути!” (Мт 17,4).
Троє робітників розбивали каміння. До них підійшов перехожий і запитав, що вони роблять.
Перший робітник відповів, що він заробляє на хліб щоденний, другий сказав, що просто розбиває каміння, а третій з гордістю промовив: „Я будую церкву”.
Кожен із робітників був правий по-своєму, але в їхньому світогляді існувала велика різниця. Один працював для себе самого, для другого праця була непосильним тягарем, а третій бачив у своїй праці високу ціль, яка приносила йому задоволення – він будував церкву.
Коли церкву відкрили, третій чоловік із радістю пішов до неї, щоб насолоджуватися плодами своєї праці, адже в стінах цього храму була частина його життя, кожен камінчик нагадував про це і був для нього рідним.
Коли хочемо отримати більше Божих дарів і глибше відчуття щастя, маємо налаштувати себе на тривалу духовну працю й боротьбу. Тривала молитва допомагає розуміти науку Христа, часта Сповідь глибше очищує душу, а Причастя тісніше єднає нас із Богом. Це допомагає бачити Ісуса не тільки в церкві, а й у щоденному житті, діяти Богу в ньому і змінювати нас, дарувати багато любові. Про це нагадують нам слова апостола Івана: „Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, й Бог перебуває в Ньому” (1Ів 4,16). Якщо ми здобули особисте пізнання Ісуса, це помагає збудувати міцний зв’язок віри та любові з Ним. Тоді Бог перебуває в нас і щедро наповнює любов’ю, а одночасно глибоким і тривалим щастям. Бо коли Ісус – джерело добра є з нами, тоді ми впевнені у собі, спокій і щастя панують у нас. Амінь.
